Правові позиції Верховного Суду щодо застосування е-доказів Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет

Інтернет став зручним і незамінним інструментом в бізнесі та повсякденному житті, що призвело поряд з позитивними змінами до виникнення великої кількості Інтернет-порушень. Серед найпопулярніших – поширення недостовірної інформації, порушення прав інтелектуальної власності. Все більше звернень надходить для фіксації порушень в соціальних мережах, месенджерах, YouTube. Також, актуальним є питання фіксації змісту електронного листування.

 Перше що необхідно здійснити при виявленні Інтернет-порушення, це якнайшвидше зафіксувати зміст веб-сторінки зі спірним контентом. Це пов’язано з тим, що такий контент в будь-який момент може зникнути або змінитись, що призведе до неможливості доказування порушення в майбутньому.

Другим важливим моментом є необхідність встановлення власника веб-сайту / веб-сторінки (належного відповідача).

За більш як п’ятирічний досвід існування Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет, який є уповноваженим підприємством для проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та встановлення власників веб-сайтів, вже напрацьовано великий обсяг судової практики, серед якої особливо цікавою є практика Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 01.12.2021 по справі № 742/287/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634356) не погодився з висновками апеляційного суду про недоведеність позивачем належності веб-сайту відповідачу та скасував постанову суду апеляційної інстанції, справу направив на новий розгляд.

Верховний Суд визначив власника веб-сайту належним відповідачем на підставі довідки Центру компетенції, яка є належним та допустимим доказом.

Свідоцтвом про акредитацію ОП “Український мережевий інформаційний центр” підтвердив компетентність Центру компетенції адресного простору мережі Інтернет у проведенні фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, а також видачі довідок для встановлення власників веб-сайтів.

Постановою Верховного Суду від 01.12.2021 по справі № 310/6999/19-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101584115) визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити у позовній заяві.

Тому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши подані сторонами докази у справі, дійшов правильного висновку про те, що скріншоти у соціальній мережі Facebook самі по собі не свідчать про те, що Facebook-акаунт був створений саме відповідачем, також той факт, що саме відповідач, під цим Facebook-акаунтом поширив оспорену інформацію.

Саме цей факт повинні були довести позивачі, у тому числі, шляхом звернення до Центру компетенції. Водночас у суду підстав, для збирання з власної ініціативи доказів не було.

В ухвалі від 29.04.2021 по справі №910/4415/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96668832) Верховний Суд зазначив, що поданий позивачем цифровий носій DVD не є таким, що зроблений/отриманий приватним способом, а наданий спеціальним уповноваженим суб`єктом – Центром компетенції за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту веб-сторінки та є додатком до Експертного висновку.

Натомість, у справі №757/29455/16-ц суди попередніх інстанцій обґрунтовано віднеслися критично до висновку експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз, оскільки предметом дослідження спеціаліста був відеосюжет, наданий позивачем на оптичному носії DVD-R, та його стенограма, які були отримані з мережі Інтернет (тобто, зроблені/отримані приватним способом) та не є належними доказами на підтвердження факту поширення вказаної інформації в ефірі телеканалу у незмінному вигляді.
При цьому у висновку експертного дослідження прямо зазначено, що експертна установа не несе відповідальності  за експертний висновок, якщо виявиться, що матеріал, наданий для дослідження, є неправдивим або неповним.

 Верховний Суд в постанові від 27.01.2021 по справі № 753/13197/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95042314) визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що експертний висновок Центру компетенції за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет є неналежним доказом оскільки в ньому відсутні обов’язкові реквізити до висновку експерта, передбачені статтями 106, 102 ЦПК України.

Підставою для складання експертного висновку Центру компетенції стало Свідоцтво про акредитацію, видане ОП “Український мережевий інформаційний центр”.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 15 Порядку надання послуг, затвердженого ОП УМІЦ, експертний висновок оформляється в паперовій формі на бланку Центру компетенції, підписується його директором та засвідчуються відбитком печатки Центру компетенції. Після цього експертний висновок прошивається разом з додатками, оформленими в паперовій формі, скріплюється печаткою Центру компетенції на зворотному боці останньої сторінки та видається заявнику.

Отже, саме Порядком надання послуг встановлюються вимоги до форми та змісту експертного висновку Центру компетенції за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, та порядок його оформлення.

Тому посилання апеляційного суду на невідповідність такого експертного висновку частині сьомій статті 102 та частині шостій статті 106 ЦПК України є помилковим, оскільки оспорюваний експертний висновок Центру компетенції не є висновком експерта у розумінні статей 102, 106 ЦПК України.

Слід звернути увагу, що Центром компетенції з 11.01.2021 було перейменовано назву документа “Експертний висновок” на “Звіт” з метою уникнення сплутування з висновками судових експертів, без зміни змісту цього документа та порядку його видачі.

Верховний Суд в постанові від 25.11.2020 по справі №753/7666/19-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93373639) визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що неможливо вважати реєстранта доменного імені власником веб-сайту, а також щодо неналежності та недопустимості як доказу, наданої позивачем довідки Центру компетенції.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджував, що він є реєстрантом доменного імені, однак не має жодного відношення до веб-сайту зі спірним контентом, та наголошував, що поняття “доменне ім’я” та “веб-сайт” не є тотожними за змістом, а тому вважав безпідставним звернення до нього як до належного відповідача.

Верховний Суд відмітив, що відповідач вказуючи, що він є реєстрантом доменного імені, а не власником веб-сайту, не зазначив хто ж є власником відповідного веб-сайту доступ до якого здійснюється через адресу мережі Інтернет, яка складається із зареєстрованого ним доменного імені, чи передавав він повністю або частково іншим особам право користування доменним іменем.

Верховний Суд постановою від 09.04.2020 по справі № 742/3715/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88739566) залишив без змін рішення першої та апеляційної інстанцій в частині встановлення ними обставин, що згідно довідки Центру компетенції власником веб-сайту є реєстрант доменного імені, та що він є належним відповідачем у цій справі.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що власник доменного імені на час спірної публікації передав це доменне ім`я у власність або користування іншій особі, зокрема, на підставі відповідного договору, а також доказів того, що користування цим доменним ім`ям здійснювалося без належної правової підстави іншою особою.

Верховний Суд в постанові від 26.02.2020 по справі № 742/3812/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88016263) зазначив, що під час розгляду справи відповідач не спростував дані, що підтверджуються письмовими доказами, наданими позивачем (довідка про власника веб-сайту Центру компетенції), про те, що відповідач на час поширення інформації щодо позивача був реєстрантом веб-ресурсу, на якому ця інформація була розміщена.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що власник доменного імені на час зазначеної публікації передав це доменне ім`я у власність або користування іншій особі, зокрема, на підставі відповідного договору, а також доказів того, що користування цим доменним ім`ям здійснювалося без належної правової підстави іншою особою.

На можливість фіксації змісту веб-сторінок Центром компетенції йдеться у презентації (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/Sakara_prez.pdf) судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Наталії Сакара під час семінару 19.07.2021 на тему “Електронні докази. Особливості доказування на підставі електронних доказів” (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1155803/).

Отже, при захисті прав від Інтернет-порушень юристам починаючи з першої інстанції необхідно звертати увагу на існуючу судову практику та належно мотивувати свою позицію з тим, щоб у суду касаційної інстанції не було потреби скеровувати справу на новий розгляд.

Разиграєва Наталя,
директор Центру компетенції
адресного простору мережі Інтернет